пл. Генерала Григоренка, 3, м. Львів, 79007, Україна
тел.: +38 032 258 68 80, факс +38 032 258 67 85
e-mail :
[email protected]

для запитів ЗМІ: [email protected] , [email protected]
запити на отримання публічної інформації: [email protected]
для електронних звернень громадян: [email protected]
17.10.2017
Жовтень   2017
ПнВтСрЧтПтСбНд
1
2345678
9101112131415
16
17
1819202122
23242526272829
3031
дата з:
по:



Головна » Новини » Статті

Ігор Дмитраш: "Оцінити, що таке справжня дружба, я зміг лише у зоні бойових дій" (ФОТО)
05.10.2017 | 12:35

Старший сержант поліції Ігор Дмитраш був одним з перших, хто у 2014 році добровільно пішов служити у зону АТО у складі батальйону «Львів», де служить і досі, встигаючи виховувати дітей та будувати плани на майбутнє.

Знайомство.

Перші враження, які справляє на співрозмовників цей високий кремезний чоловік – спокій та впевненість. Дуже врівноважений, знає ціну словам, але людей оцінює, судячи з подальшої нашої розмови, за вчинками.

Ігор Дмитраш – старший сержант поліції, боєць батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Львів» Головного управління Національної поліції у Львівській області.

Вік - 30 років, уродженець древнього міста Жовква, що на Львівщині, одружений, виховує двох дітей – п’ятирічного сина та доньку, якій нещодавно виповнився рік. У недалекому минулому – спортсмен, розрядник з вільної боротьби. Має професію у руках - працював штукатуром, начальником складу у великій компанії, проте, коли на сході України розпочались бойові дії, у біографії Ігора відбулись значні зміни.

Доброволець.

Про те, що саме спонукало його добровільно піти захищати незалежність нашої держави, про свої переживання та мотивацію Ігор не розповідає – наводить лише факти.

«Весною  2014 року, довідавшись про початок антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, я відразу пішов у райвоєнкомат з клопотанням про свою мобілізацію та відправку мене у зону бойових дій. Проте, у воєнкоматі мені відмовили, пославшись на сімейний стан. За кілька днів по радіо я почув про набір добровольців у батальйон «Львів» - заніс документи, пройшов військово-лікарську комісію і, після кількамісячного навчання, вже був у зоні АТО. Це був перший набір у батальйон «Львів»».

У зоні АТО.

У першу свою ротацію Ігор, у складі першої роти другого взводу батальйону «Львів», був відряджений у Станицю Луганську.

«На третій день по приїзді ми з п’ятьма бійцями отримали завдання провести розвідку позицій противника. Це було 14 січня, на Василя, і ще одна бойова втрата у нашому батальйоні. Виконуючи завдання, ми потрапили під обстріл ворожого снайпера. Був поранений наш бойовий товариш Тарас Дорош. Як потім зясувалось, поранення було смертельним, проте тоді ми цього ще не знали - і я разом з Василем Петрашем, також бійцем нашого батальйону, винесли з-під вогню тіло Тараса. При цьому нас прикривав кулеметник Віталій Назаровець. Після цього змінилось все», - згадує Ігор.

У тому ж 2014 році у Лисичанську Ігор отримав легкі уламкові поранення під час обстрілу позицій взводу ворожим автоматником.

Скільки всього ротацій пройшов, Ігор не пам’ятає – чи одинадцять, чи дванадцять. Пам’ятає, що пропустив лише одну – коли народилась донька і то, лише завдяки наполегливості командира. За цей час за сумлінну службу був відзначений подякою Головного Управління Національної поліції у Донецькій області.

Про сімю, досвід, дружбу та інше…

Сім’я та родина вибір Ігора, хоч і не відразу, але прийняли і підтримують: «Мама з дружиною спочатку не могли зрозуміти це моє рішення – плакали, відмовляли, маленький син  постійно питав чому тата так часто немає вдома… і так було досить довго. Лише після сьомої, напевне, ротації, ставлення близьких до такого мого вибору змінилося. Вже під час служби в мене народилась донька. Зараз син ходить в садочок, вже вміє сам до мене подзвонити, цікавиться… все добре».

Одним з найцінніших здобутків за цей час Ігор вважає друзів: «Оцінити, що таке справжня чоловіча дружба, я зміг лише у зоні бойових дій. Все інше – не до порівняння. Тут люди ризикують один заради одного найціннішим, що мають – своїм життям. Більше нічого  додати – це не просто друзі, а друзі перевірені у найскладніших випробуваннях. Ми спілкуємось і поза службою, спілкуються наші дружини і діти, разом ходимо на могили до наших загиблих товаришів. Я думаю, така дружба – до кінця днів».

А щодо досвіду – оцінити людей у критичних ситуаціях, навчитись швидко приймати правильні рішення, від яких залежить життя твоє та твоїх товаришів – цього можна навчитись лише у бою. Такий досвід є насправді безцінним і на ціле життя.

Плани на майбутнє.

Це питання Ігор для себе вирішив ще у 2014-му: «Своє майбутнє я тепер пов’язую виключно із службою в поліції. У 2015 році я вступив на навчання у Львівський державний університет внутрішніх справ за спеціальністю «правознавство». Зараз навчаюсь на третьому курсі. По завершенні навчання хочу стати слідчим або оперативником – час покаже. Служити і захищати – це мій вибір».

Відділ комунікації поліції Львівської області

 

При використанні матеріалу гіперпосилання на npu.gov.ua обов`язкове
версія для друку
13.10.2017 | 15:04 Увага, розшук!