276 днів на позиції: історія бійця батальйону КОРД стрілецький на псевдо Старий
Його погляд втомлений, але зосереджений. Він ніби знову проживає кожну мить, прокручує в пам’яті кожну секунду, проведену на передовій. Він пробув на позиції майже дев’ять місяців. За цей час втратив побратима. Історія безперервної боротьби за життя, яка стала справжнім випробуванням на витримку та мужність бійця батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Дніпропетровщини.
На Торецький напрямок Олександр поїхав добровольцем одразу після відповідної підготовки разом із колегами з поліцейського батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Дніпропетровщини. Каже, завдання були різні, проте основне - зайняти позиції та утримувати їх.
«Почалося все з Іванопілля, це за п’ять кілометрів від Костянтинівки. Саме на цій ділянці фронту було найбільше ворожих штурмів. росіяни намагалися прорвати нашу оборону. Позицію ми зайняли удвох із побратимом Сергієм на позивний Пофігіст. Тоді я й уявити не міг, що наше перебування тут затягнеться аж на дев’ять місяців», - розповідає поліцейський.
Першу контузію Старий отримав, коли на позицію зайшли поранені суміжники. У той момент вони з Пофігістом їх прикривали.
«Після контузії місяці два взагалі нічого не чув. Було дуже важко без слуху. Прильоти постійні, обстрілювали щільно й часто. Внаслідок чергового зіткнення, мій побратим Сергій загинув, і я залишився на позиції один», - пригадує кордівець.
Десять днів Олександр був абсолютно сам. Нікуди не виходив, нікого не бачив, фізично не міг цього зробити. Зв'язок зник, в ефірі - тиша, а настрій близький до панічного. З їжі мав тільки воду та цукор. Згодом боєць почув по рації довгоочікуване повідомлення, що до нього на підмогу йде група. Після відновлення зв’язку, хлопці його підбадьорювали, казали, що обов’язково все буде добре.
Старий розповідає, що за час перебування на позиції вони разом з побратимами зустріли чотири дні народження, Новий рік, Великдень. Вітали один одного, пили чай і згадували, як святкували ці дні вдома. Кожен думав про родину, адже найдужче хотілося побачити рідних:
«Найбільше я хвилювався за своїх дітей - у мене їх шестеро. Просто хотілося всіх обійняти. Одного разу я три тижні не мав зв’язку з родиною. Це надзвичайно важко, коли ми не отримували жодної вісточки один від одного».
Старий зізнається, на фронті багато чого переосмислюєш, особливо власне ставлення до життя. Каже, тут і там - це два різні світи. Хто там не був, той його ніколи не зрозуміє.
«Пережите запам’ятається на все життя, від цього нікуди не дінешся. Це зараз воно так легко згадується, а тоді було страшно. Найстрашніше, коли помирає побратим, а ти не можеш йому нічим допомогти. Дуже часто сняться і позиція, і Сергій, який загинув. Хороший був товариш і гарна людина…», - ділиться боєць.
Аби не потрапити в оточення, бійці отримали команду на вихід із позиції. Проте вийти одразу не дозволяла погода.
«Дякую хлопцям, які прийшли на підмогу - Стаку, Зятю, Назару. Вони ризикнули, проте вивели мене. Дуже довго чекали погоди. Якби вона сприяла, вийшли б раніше. Дочекалися туману. Проте під час виходу наша група потрапила під ворожий обстріл, тоді я й отримав поранення. Дякувати Богу, що зміг пересуватися самостійно. Мені трішки більше пощастило, ніж товаришу, бо він отримав поранення ніг. Ми несли його на ношах п’ять кілометрів, які подолали за п’ять годин», - пригадує герой.
Ось так, від позиції до позиції, від одних суміжників до інших, група проривалася до своїх.
«Дорога була важкою, - розповідає Старий. - Але коли дісталися суміжників, вони надали нам медичну допомогу й нагодували. Нам вдалося трохи перепочити, щоб продовжити рух. Коли приїхали до Краматорська й вийшли з ББМ, то ще довго озиралися навсібіч і вдивлялися в небо, чи бува, нічого не летить. Лише згодом зрозуміли й відчули, що ми в безпеці».
Завдяки мужності Старого вдалося винести з позиції тіло загиблого побратима Сергія. Нещодавно Героя поховали з усіма військовими почестями на Алеї Слави в Кривому Розі.
Найперше, що зробив Олександр - подзвонив дружині, матері своїх шістьох дітей.
«При зустрічі плакали усі, емоції та хвилювання переповнювали. Для мене це були сльози щастя та радості, що можу знову обійняти рідних», - розповідає Старий.
Олександр і надалі планує залишитися у КОРДі стрілецькому. Каже, готовий бути в строю принаймні доти, доки не закінчиться війна. Своїм побратимам на фронті бажає триматися та вірити у власні сили. І додає, що для кожного воїна найголовніше - знати, що тебе чекають удома.
Департамент комунікації Національної поліції України
