«Любов до вишивки – у мене в крові», - Наталя Гема
21 травня в Україні святкують День вишиванки – наша розмова з майстринею, яка створила більше 50 вишитих виробів
Наталя Миронівна Гема працює в системі МВС України більше 20 років. Починала з рядової, дослужилася до полковника поліції, сьогодні очолює Управління режиму та технічного захисту інформації.
Однак, попри всю складність роботи в поліції, ця жінка знаходить натхнення і сили для ще одної пристрасті - барвистої української вишиванки. І байдуже, чи то бісером, чи звичайним хрестиком, був би час та «раритети» з бабусиної скрині.
Любов до вишивки – у мене в крові
«Я народилася та виросла у мальовничому карпатському селі, мене виховувала бабця - бойківчанка. Саме вона навчила мене молитися та вперше дала голку й полотно до рук. Пригадую, як малою вона брала мене за руку, ми йшли до церкви, причепурені та у вишиванках, гарні, як ті писанки. Мабуть, це наше родинне – любов до барвистих візерунків на сорочках та сукнях, вишиваних килимів, серветок, доріжок і навіть образів», - розповідає Наталя Миронівна.
За її словами, вона створила більше, які півсотні вишиванок. Усі вони залишаються в сім’ї, з перспективою на те, що перейдуть у спадок дітям та внукам.
Найбільше щастя – знайти автентичну вишивку у бабусиній скрині
«Дуже люблю старі вишиванки, нерідко доводиться шукати в моєму рідному селі на Турківщині бодай клаптики з автентичними узорами, аби скопіювати чи використати їх у сучасних строях. Буває, що люди навіть викидають ті зразки, як непотріб – саме так мені дісталася від однієї жінки 100-річна сорочка-вишиванка», - згадує Наталя Миронівна.
Для того, щоб дати вишиваним узорам нове життя, годяться навіть старі обруси чи штори. Тут головне – що річ не буде мати аналогів, але й сьогодні виглядатиме стильно та по-сучасному.
Мрію про внучку, яку навчу вишивати
«Моя донька теж з задоволенням вишиває, я її навчила. Зазвичай, вишиване одягаємо до церкви, на свята, часом буває, що й на роботу. Маємо майже однакові вишиванки з внуком – спеціально пошила для нас такі строї, але дуже мрію про внучку, якій передам свої вміння та навчу вишивати», - ділиться Наталя Миронівна.
Для того, щоби сісти за вишивку, Наталії Миронівні не треба шукати особливого натхнення, головне – знайти час.
«Від вишивання отримую величезне задоволення, воно мене заспокоює, створює «теплинку» та піднесення в душі. А головне – можна відволіктися від буденних думок і цілком зосередитись на вишивці. Адже це наше рідне, наш генетичний код, який треба зберегти для майбутніх поколінь», - каже Наталя Миронівна.
Відділ комунікації поліції Львівської області