Назавжди 35 років: пам’яті кордівця поліції Львівщини Юрія Орсуляка, який віддав життя захищаючи Україну

Інспектор відділення підтримки батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Львівщини пройшов найгарячіші ділянки фронту на Донеччині. 12 січня 2026 року отримав важкі поранення під час виконання бойового завдання, а 30 січня у лікарні його серце зупинилося.

Юрій Орсуляк народився 22 липня 1990 року в Стебнику, що на Дрогобиччині. Закінчивши школу, вступив у Кіровоградський юридичний інститут, після випуску розпочав службу в поліції.

У 2024 році приєднався до батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Львівщини, щоб на передовій захищати незалежність країни. Дружина Христина пригадує, як Юрій без жодних вагань прийняв рішення йти на війну: «Не переконуй, навіть не намагайся. Я маю там бути». Для нього це був не вибір, він вважав, що це його обов’язок. Перед сім’єю, перед побратимами, перед Україною.

Юрій пройшов найзапекліші бої в Торецьку, де отримав значний бойовий досвід. Після поранень і лікування міг не повертатись на фронт, але сам просився знову в бій. «Командире, я йду за нашими хлопцями, вписуйте мене в групу», – говорив він, перебуваючи на лікарняному. 

Командир роти №3 батальйону поліції особливого призначення КОРД (стрілецький) поліції Львівщини Юрій Щипель згадує Юрія Орсуляка як воїна з високим почуттям справедливості, міцним характером і повагою серед побратимів: «Він ніколи не стояв осторонь, у нього були взаєморозуміння й повага від побратимів. Це був справжній боєць».

У цивільному житті Юрій теж був відповідальним, щирим, надійним, завжди готовим допомогти. Він умів радіти простим речам. Любив футбол ще зі школи, грав із друзями, створив аматорську команду, і навіть після одруження, неділя залишалася особливим днем для гри. Любив музику та ходив до музичної школи.

Дружина завжди пам’ятатиме Юрія романтиком, який умів дивувати, вигадувати маленькі радощі. В сімейному колі він був чоловіком і батьком – турботливим, уважним, люблячим. Особливе місце в його серці займала донька. Він мріяв про дівчинку, і коли дізнався, що так і буде, був безмежно щасливий. «Донечка для нього була всім. Дуже її любив. Завжди намагався радувати доню та по можливості проводити більше часу разом з сім’єю», – згадує Христина.

Юрій для всіх був світлою людиною. Для тещі став справжнім сином. Допомагав в усьому, ніколи не відмовляв, був поруч у щоденних справах. «Що б я не сказала – він усе зробить», – згадує теща Юрія Руслана Євгенівна.

Останній дзвінок рідним був 12 січня. Наступного дня родина дізналася про важке поранення. Під час виконання бойового завдання у бронетранспортер, у якому їхав Юрій, влучив ворожий FPV-дрон. Вибух спричинив пожежу, і боєць отримав тяжкі опіки. Харків, Вінниця, потім клініка в Німеччині – лікарі боролися за його життя, але 30 січня його серце зупинилося.

Для близьких він досі поруч. Вони досі не можуть повірити, що Юрія вже не має в живих. «Мені здається, що він зайде і скаже: «Мамо, привіт», – каже мати Оксана Василівна. «Так хочеться, щоб він відчинив двері і зайшов, – додає дружина. – Єдине, що мене тішить – думка, що кому б він не снився, він усім каже, що йому добре, що він знайшов душевний спокій».

Юрій Орсуляк прожив життя, у якому було місце любові, родині, дружбі та мужності у захисті рідної країни. На сайті Президента України зареєстрована петиція про присвоєння Юрію Орсуляку звання Героя України (посмертно).

Наразі триває збір підписів. Долучитись до підтримки петиції можна за посиланням.

Герої не вмирають. Пам’ятаємо.

Відділ комунікації поліції Львівської області